?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Розміщу тут повну версію своєї статті з Тижня про справу "дніпропетровських терористів", бо кінцевий варіант позбувся двох моїх улюблених абзаців :)
Запрошую до читання всіх, кому цікаво. Скажу, що за цією справою я стежу фактично із перших днів. І сама була схильна до різних конспірологічних версій. Проте чим далі я дивлюся, тим більше переконуюся, що ніякої конспірології тут немає. Її створює бикувате ставлення правоохоронців до свого права мовчати. А там, де немає ясності - немає довіри, і народжуються легенди. Шкода тільки, що правоохоронці ніяк не второпають, що ця ж закритість, яку вони вважають силою - їхня слабкість.

Гучна справ про теракти викриває повну безпорадність силовиків
І через рік після вибухів у Дніпропетровську, коли вже завершене розслідування справи і в самому розпалі судовий процес – низка питань і досі залишається без відповіді.

«Президент розірве відділ «Т» на британський прапор», - це одна із погроз «дніпропетровських терористів», яку вони надсилали до СБУ. Схоже, вона таки справджується. Тільки у ролі карателів виступає аж ніяк не Гарант, а громадська думка, яка нещадно трощить офіційну версію про те, хто і як підривав Дніпропетровськ, зчинив вибухи у Харкові та Запоріжжі в 2011-2012 роках.

Довкола справи «дніпропетровських терористів» огортається низка конспірологічних версій, які нейтралізують версію офіційну. Парадокс полягає у тому, що підсилює довіру до цих «теорій змови» саме слідство і обвинувачення.

Намагання обвинувачення здобути перемогу в інформаційній грі та затвердити у громадській уяві висновок, що на лаві підсудних саме ті, хто здійснив серію вибухів, робить обвинуваченню ведмежу послугу. Захопившись грою, вони геть забувають про факти, які в свою чергу викривають купу недоліків слідства і як наслідок - дуже неприглядну сутність правоохоронної системи країни в цілому.

Монтаж фактів як інформаційна зброя

Перші повідомлення, що потрапили у ЗМІ після затримання підозрюваних у терактах наголошували, що серед затриманих – політолог, викладач вишу. До когось із журналістів долітало навіть, що політолог - не один, а з асистентом по кафедрі. Так ця справа з першого дня набула звучання «справи політологів».

В подальшому, очільники СБУ та ГПУ відрапортували президенту, що четверо затриманих - і є ті самі терористи, а у ході слідства ретельно вивчається наявність політичних мотивів. Поки велося слідство, у ЗМІ охоче «зливалася» інформація про те, що двоє з фігурантів справи мали відношення до штабу нардепа від БЮТ. При цьому не оприлюднювалися факти, що ці ж двоє фігурантів у своєму листуванні обговорювали концепції кандидатів (а нині і народних депутатів) від Партії Регіонів.

Цікава обставина, що ключовими речниками у справі стають представники прокуратури, яка лише стежить за законністю слідства, а не СБУ, яка це слідство веде. При цьому трапляється, що нові повідомлення суперечать попереднім, а подекуди й містять відверту брехню.

Зробивши влітку заяви про відсутність політичних мотивів, прокуратура знов повернулася (http://tyzhden.ua/News/66401) до цієї версії восени, коли справа вже була у суді. Замість пояснити зміну курсу, речник прокуратури сказав, що не має права коментувати попередні заяви свого начальства.

Керівник групи державного обвинувачення заперечував встановлений факт наявності у одного з підсудних родича у прокуратурі (про це – далі).

Але головне, що прокурор Дніпропетровської області Наталія Марчук неодноразово наголошувала - у матеріалах справи є залізні докази вини всіх чотирьох підсудних, спростувати які практично неможливо.

Хто сидить на лаві підсудних

Віктор Сукачов, 35 років, одружений. Викладав політологію у Дніпропетровському національному університеті. Єдиний, хто добре знайомий з усіма трьома іншими підсудними. На досудовому слідстві давав зізнавальні покази, на яких, хоч і не досить впевнено, та все ж розказав про технологію виготовлення вибухівки, зізнався, що він скоїв вибухи у Харкові та Запоріжжі у жовтні 2011 року, та у Дніпропетровську в листопаді 2011 та квітні 2012 року разом зі своїм товаришем Віталієм Федоряком. Ознайомившись із обвинуваченням ще на стадії досудового слідства, він висловив думку, що низка фактів у ньому підтасовані, суперечливі покази Федоряка вважаються достовірними, а невинуваті Просвірнін і Рева притягнені до відповідальності. У суді Сукачов свої покази ще не давав. Вину визнав частково.

Віктор Сукачов на одній із прес-конференцій (джерело: most-dnepr.info)

Влітку ректор ДНУ встиг дати прес-конференцію, шкодуючи, що така «потвора» працювала у їхньому виші.

Віталій Федоряк, 36 років, неодружений. Тривалий час до затримання не мав постійної роботи. За фахом – програміст, має середню спеціальну освіту. Двічі безрезультатно пробував отримати диплом у виші – за фахом економіста та філолога. Працював сисадміном у різних компаніях. У суді повністю підтвердив свої покази, дані на досудовому слідстві. Розповів, що допомагав Сукачову у виготовленні вибухівки, але не посвячений у технологію. При цьому виготовлення бомб відбувалося переважно у нього вдома. Каже, допомагав Сукачову в роботі із комп’ютером, шифруванні його інтернет-переписки. Стверджує, що кілька разів саботував приведення в дію вибухових пристроїв, та не має відношення до вибуху в центрі Дніпропетровська, який у листопаді 2011 року забрав життя фіндиректора приватної компанії Юрія Гібриченка. З Сукачовим товаришував, Просвірніна знає «шапошно», Реву вперше побачив на допитах в СБУ. Федоряк свою вину визнав повністю.

Віталій Федоряк – найменш публічний з усіх підсудних (скріншот відео, джерело: 9-channel.com)

Лев Просвірнін, 35 років, одружений, виховує доньку. Працював директором ТОВ, що займається обладнанням для охорони території об’єктів. Сусід Віктора Сукачова. Обвинувачення визначило його пособником, стверджуючи, що Просвірнін допомагав Сукачову у перевезенні вибухівки, а також через свою фірму намагався заробити на терактах – пропонуючи органам влади встановлювати захисне обладнання на підприємствах з метою посилення безпеки в умовах підвищеної терористичної загрози. Через 8 днів після затримання Просвірнін підписав «явку з повинною», де йдеться, що своєї вини він не визнає і участі у терактах не брав, проте чув слова Сукачова, які нібито натякали на його наміри здійснювати вибухи. Федоряка Просвірнін бачив кілька разів у компанії Сукачова, але контакт не підтримував. Із Ревою знайомий через дружбу їхніх батьків, не спілкувався. У суді вини не визнав, стверджує, що обвинувачення надумане, а явку він підписав під психологічним тиском слідчих.

Льва Просвірніна виводять із зали суду (джерело: litsa.com.ua)

Дмитро Рева, 35 років, одружений, виховує доньку. Працював заступником начальника відділу Дніпропетровського вагоноремонтного заводу. Одногрупник Сукачова. З Просвірніним знайомий через дружбу батьків, не спілкувався. Федоряка не знав до арешту. Обвинувачення стверджує, що Рева 27 квітня за вказівкою Сукачова спостерігав за наслідками вибухів і мав передавати цю інформацію Сукачову. Свою вину Рева не визнав ні на досудовому слідстві, ні в суді. У показах пояснив, що випадково опинився у центрі міста, коли пролунали вибухи, оскільки повинен був оплатити кредит у банку. У той день навіть не зідзвонювався із Сукачовим. Проте обвинувачення видає за обмін інформацією між «терористами» коротку смс-переписку Реви із Сукачовим, де останній питає, чи ніхто не постраждав із їхніх спільних знайомих. У відповідь Рева надіслав: «Та вроде бы». Після чого надійшла смс Сукачова: «Адов ад. У нас тоже все Ок». Як стверджує Рева «Адов ад» – типовий для Сукачова вислів, який обвинувачення намагалося трактувати як назву терористичної операції. Телекомпанія сумнівної репутації навіть зняла однойменний фільм, показавши, як доблесні правоохоронці сумлінно розслідували теракти і таки впіймали терористів. У розпорядженні авторів фільму дивом ще до завершення досудового слідства опинилися матеріали справи, в тому числі відео слідчих дій. Але такі обізнані журналісти чомусь майже нічого не говорять про єдиного, хто повністю визнав свою провину – Віталія Федоряка. 2 квітня Шевченківський райсуд Києва визнав, що цей фільм містить недостовірну інформацію відносно Реви.

Після обшуку у родини Дмитра Реви майже не лишилося його фото (світлина із сімейного альбому)
За заявою Дмитра Реви прокуратура Дніпропетровської області здійснила розслідування відносно представників слідчої групи, які проводили у нього обшук і сфальсифікували доказ його причетності до терактів. Розслідування підтвердило, що дзвінок, який став підставою для його арешту, насправді здійснив не він, а оперуповноважений СБУ з його телефону. Проте прокуратура вважає, що правоохоронці закону не порушили.

Об’єктивність по-прокурорськи

Від самого початку найбільше питань викликала фігура Віталія Федоряка. На відміну від інших підсудних, він не має родини, яка би виходила на спілкування зі ЗМІ. Не надто часто спілкується із журналістами і його адвокат.

Від самого початку обвинувачення робило ключовою фігурою Віктора Сукачова – непересічна особистість, публічна особа, викладач у виші, і раптом – терорист. Природно, що і інтерес до нього був достатньо високим.

За двох інших активно говорили їхні родичі, які досить щільно спілкувалися із журналістами. А за Віталія Федоряка не заступався ніхто.

Підозри про його непросту роль у справі з’явилися після інформації, що він є родичем посадовця Дніпропетровської обласної прокуратури Тимура Федоряка. Олії у вогонь додав коментар керівника групи державного обвинувачення у суді Олександра Гладкого (який має бути чудово ознайомлений з усіма матеріалами справи), який сказав, що Федоряк не має родичів у прокуратурі. Як з’ясувалося, у матеріалах справи міститься допит Тимура Федоряка, де він вказує, що працює керівником відділу в прокуратурі Дніпропетровської області та є братом підсудного. Навіщо пан Гладкий приховав цей факт? Адже не бути із ним обізнаним він не міг. Сукупність обставин вилилася у версію про прокурорський слід у справі.

Коли ж читали обвинувальний висновок, то з’ясувалося, що пом’якшувальні обставини встановили тільки у одного підсудного. Вгадайте у кого?.. Звісно, у Віталія Федоряка. Мотивація – за співпрацю зі слідством. На відео допиту Сукачова чітко видно, як він висловлює свої наміри добровільно сприяти розкриттю злочину. А Дмитро Рева добровільно давав покази, від самого початку не змінюючи їх. Але, схоже, невигідні обвинуваченню покази правдивими не вважають і до співпраці зі слідством не зараховуються.

У тому, що обвинувач по-різному ставиться до різних підсудних свідчить і його висловлювання. Наприклад, щодо клопотань Сукачова на необ’єктивінсть слідства і обвинувачення з метою повернення справи на додаткове розслідування, Олександр Гладкий згадав мініатюру Райкіна: «Тут граємо, тут не граємо… А тут рибу загортали», - таким чином натякаючи, що Сукачов пересмикує факти. Одного разу прокурор навіть прямо сказав, що така у Сукачова професія – говорити ні про що. Коли у суді читали протоколи допиту Сукачова, то прес-служба обласної прокуратури, вихоплюючи фрази із його показів, подавала інформацію таким чином, ніби Сукачов отримував задоволення від злочинів.
Після показів Дмитра Реви, який не визнав своєї провини і наполягав на показах, даних на досудовому слідстві, підкреслював абсурдність обвинувачення щодо себе, Олександр Гладкий назвав природним, що людина, яка вважає себе невинуватою, виправдовується. А прес-служба прокуратури області навздогін витягла із закромів тезу про «докази всіх підсудних є в матеріалах справи» – видаючи вже колись озвучену позицію за новину.

Коли ж Віталій Федоряк повністю визнав свою провину, і своїми показами фактично звалив весь тягар організаторської ролі на плечі свого товариша Сукачова, Олександр Гладкий сказав, що Федоряк, на його думку, дає об’єктиві покази. Ця думка звучала кілька разів – і в коментарі журналістам: «Засідання проходить у спокійній атмосфері. Послідовні він дає відповіді, я вважаю, об'єктивні. Об'єктивно висвітлює обставини злочину». Подібну тезу він повторив і в наступному судовому засіданні, звертаючись до самого Федоряка: «Судячи з вашої попередньої промови у судовому засіданні та судячи із вашої поведінки на досудовому слідстві, було видно, що ви ведете свої покази рівно, я у всякому разі не помітив їх зміни, тобто ви більш-менш стабільні». Зауважу, що цей пасаж був частиною запитання.

Деякі покази Федоряка у суді навіть для непідготовленого слухача не є об’єктивними, послідовними і стабільними. Він не може однозначно вказати на мотив своїх дій, багато речей розповідає нібито зі слів Сукачова, або ж говорить про ситуації, свідком яких не був, наприклад, як Сукачов без нього відправляв повідомлення, користуючись wi-fi у MacDonald’s. На значну частину питань він просто не відповідає – додає оціночні «мабуть» чи «можливо», або просто каже, ніби не пам’ятає всіх деталей.
«Я думаю, що ви в цьому брали участь точно. Чи брав я у цьому участь – я не пам’ятаю», – так Федоряк відповів на питання Сукачова про те, хто забезпечував стійкість циліндричного корпусу вибухівки. І в цій відповіді – вся його манера неконкретно відповідати на конкретні запитання.

Проте ні суд, ні обвинувачення це не турбує. Вони не вимагають від Федоряка чітких відповідей.

«Чому ваші покази на досудовому слідстві і в суді суперечать одні одним? Яким із показів вірити?» - неодноразово підловлював Федоряка Віктор Сукачов, вказуючи на ті чи інші неточності. «Федоряк, ви бачите розбіжності у ваших показах?» - тут же переформульовує головуюча суддя Ігнатенко. «Ні, не бачу», - відповідає той. І надалі покази Федоряка вважаються об’єктивними та достовірними.

Оскільки Федоряк фактично перекладає відповідальність за найтяжчі епізоди на Сукачова, не виключено, що покарання він отримує значно менше. Ширяться чутки, що головна задача обвинувачення – не програти на інформаційному полі битви. А Федоряк у цій площині – важливий боєць у команді обвинувачення, який підтверджує ті ярлики, які вже були навішані Сукачову.

Згубна неправда

Віталій Федоряк достатньо вичурно висловлюється. То він називає якісь їхні із Сукачовим промахи у справі «дивовижними сценками їхнього театру абсурду». То характеризує їхню діяльність як «наш гурток по інтересах». То порівнює атмосферу тих подій із творами Джойса чи з фільмами Тарантіно. Місцями він відверто сміється над безглуздістю їхніх дій.

Апофеозом цих показів є оповідь про те, як у найвідповідальніший момент Сукачов загубив сім-картку, через яку велася переписка із вимогою грошей. Цілком імовірно, що саме через цю картку правоохоронці відстежували зловмисників, вели їх, і втративши слід, убили купу часу на його відновлення.

Це дуже нагадує фільм «Тупий та ще тупіший», коли успіхи головних персонажів зумовлені зовсім не інтелектом, а неспроможністю опонентів прорахувати їхню логіку, адже вона відсутня.

Федоряк - єдиний, хто визнав свою провину повністю і розповідає про свою участь практично на всіх етапах злочинів. Але він дивується, звідки на лаві підсудних взялися ще двоє обвинувачених, адже в усіх своїх показах вказує, що робили вони це вдвох із Сукачовим. «Чому ви тоді просили опублікувати у ЗМІ 4 фотороботи?» - запитала прокурор у Федоряка. Йдеться про фіктивні фотороботи, поява яких у ЗМІ мала означати готовність влади іти на діалог з терористами. Як потім пояснити силовики – це був елемент оперативної гри. «Спочатку йшлося про три. А потім ще один», - уточнив Федоряк і додав: «Бо три це не два». Тобто терористи намагалися заплутати силовиків. То хто ж насправді загрався?

Судячи із показів Федоряка та сукупності інформації, що прозвучала у суді, виглядає ніби теракти не були змовою, чи секретною спецоперацією, а були авантюрою двох інтелектуалів, незадоволених своїм життям. Один тривалий час був без роботи і, здається, не особливо напружувався її пошуком. Другий отримував маленьку зарплату викладача і постійно змушений був шукати підробіток, аби забезпечити родину. Почавши із великого злочинного задуму, начебто викликаного незадоволенням соціально-економічною ситуацією в Україні, вони скотилися до абсурдного вимагання від влади грошей на банківські картки, що дозволило досить швидко їх викрити.

Але ця версія, яку з усіх сил пробує довести обвинувачення, дошиваючи до співучасників ще двох підсудних, здається настільки неправдоподібною через брехню і недомовки, які транслюються представниками прокуратури.

Чому від громадськості ховають прокурора-родича «терориста», якщо він не має причетності до вибухів? Чому у нього не проводився обшук, тоді як родичів інших обвинувачених перетрусили з голови до ніг? Чому його «причетність» перевірялася лише одним формальним допитом, який тривав трохи більше години? А на конкретні запитання щодо ґрунтовності перевірки ймовірної причетності прокурора до терактів у відомстві раптом згадують про таємницю досудового слідства, яке вже давно завершене, та й значна частина матеріалів справи вже навіть оголошена у суді.

Чому обвинувачення не цікавить особа, на яку вказує Федоряк, як на консультанта, котрий сприяв вдосконаленню вибухівки, що забрала життя однієї людини, та нанесла численні травми ще десяткам інших? Чому слідство не встановило цю особу?

Чому досі за гратами знаходиться Дмитро Рева, відносно якого не те що немає доказів вини, а є докази його непричетності? Зокрема відповіді на доручення слідчого з відділу УСБУ в Дніпропетровській області щодо невстановлення обізнаності Реви про теракти. Чому досі не понесли відповідальність люди, які сфабрикували привід для його затримання?

Чому обвинувачення так вибірково будує свої симпатії? Чому маніпулює фактами, спілкуючись із журналістами, і уникає конкретних відповідей? Крім того, говорячи про силу-силенну експертиз, які начебто доводять вину підсудних, забувають сказати, що ці експертизи ніяк не стосуються, наприклад, того ж Дмитра Реви.

Двоє (?) дилетантів гуляли у Дніпропетровську майже рік, плануючи і здійснюючи вибухи, влаштовуючи цілі квести професійним спецзагонам, обводячи круг пальця потужні групи слідчих СБУ та МВС. Замість того, щоби зробити висновки та врешті щось змінити – наприклад, розвантажити оперативників СБУ від паперової роботи, навчити міліцію вести розслідувальну діяльність, а не «кошмарити» бізнеси, змусити прокуратуру слідкувати за виконанням законів – все це зводиться до суцільної профанації. Профанації законності, профанації злочинів, профанації покарань.

Слідкуючи за цією справою, я все частіше згадую фільм «Життя Девіда Гейла». Сюжет його полягає у тому, що невинувата людина – борець проти смертної кари – засуджена до вищої міри покарання, а факти її невинуватості розкриваються, коли вже надто пізно. Тоді прокурор коментує, що це лише одна маленька помилка, яка тільки зміцнює справедливу і непохитну систему.

Тут же навпаки – вся система збоїть, сигнальні лампочки миготять, не перестаючи відправляють сигнали про помилки, а нас, накинувши прозорий шалик на істерично блимаючі червоні діоди, намагаються переконати, що вся система працює злагоджено і ніколи не помиляється.

Comments

( 7 comments — Leave a comment )
chornyy
Apr. 30th, 2013 04:30 pm (UTC)
У статті немає головних питань:
- чому у день вибухів, Регіонали не здавали картки, адже Рада не працювала, чого вони чекали?
- чому зібране термінове засідання після шаблонної промови про "тероризм" терміново почали розглядати справу усунення від справ Карпачової?
ooany_wonderoo
Apr. 30th, 2013 05:36 pm (UTC)
дякую.
Є ще багато питань. наприклад, чому саме в цей день проходили терористичні навчання, і після вибухів по місту ходили БеТееРи. Але я всех ж схиляюся до версії про збіги. Бо надто все тупо виходило...
chornyy
Apr. 30th, 2013 05:42 pm (UTC)
Забагато збігів як для одного випадку. Версія тут намальовується одна: контрольовані підриви (з мінімумом жертв) саме у цей день з метою вігідною певним людям з влади.
chornyy
Apr. 30th, 2013 04:33 pm (UTC)
А так да, все вірно. Справа шита білими нитками, але з нашою судовою системою можна засудити кожного. Було б бажання.
sicheslavets
Apr. 30th, 2013 06:33 pm (UTC)
Уже не в перший раз, коли читаю про цю справу, ловлю себе на думці, що роман хочеться написати про все це.

Жах, твориться у судовій галузі України. І це діло, і Новомосковські справи це підтверджують.
А ще можна згадати запорізьких дзвонарів-терористів, яких засудили таким саме чином.
ooany_wonderoo
May. 1st, 2013 10:15 am (UTC)
ага) як Джим Гаррісон про вбивство Кеннеді. я теж про це думала. от би ще й як він перебувати у процесі зсередини, то взагалі б ціни не було такому роману
livejournal
May. 1st, 2013 02:54 am (UTC)
Життя Девіда Гейла по-українськи
Пользователь switluy_spogad сослался на вашу запись в записи «Життя Девіда Гейла по-українськи» в контексте: [...] Originally posted by at Життя Девіда Гейла по-українськи [...]
( 7 comments — Leave a comment )

Profile

default
ooany_wonderoo
Зоя Красовська

Latest Month

January 2014
S M T W T F S
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by phuck